м

Коли хтось на роботі без дозволу бере вашу чашку, правда фраза "Ти що, жадіна?!" звучала би дивно? :)

Кожна людина має право на власні речі і право ділитися ними добровільно. Дитина - не виняток.

І кожне маля проходить поступово кілька стадій: спочатку грається своїми іграшками сама, потім грається своїми іграшками поряд з іншою дитиною яка грається своїми іграшками, потім діти можуть гратися своїми іграшками в спільну гру, і лише потім - добровільно обмінюватися іграшками у спільній грі.

Змушувати дитину ділитися, доки вона не відчула, що щось належить саме їй - неефективно і навіть небезпечно, адже веде до нещирого бажання віддати своє, а в дорослому житті може вилитися у невміння захищати себе й свої кордони.

Які варіанти є у фрази "Не будь жадібною"? Підказками ділиться психолог Antonina Oksanych.

Версія картинки для друку: https://1drv.ms/b/s!Avxcip8AyKOQlgkjl7eVIpINQn-O

Цікавинка: звідки походить частина e-mail адреси - знак @?

Чи знаєте ви, звідки походить частина e-mail адреси - знак @? А походить цей символ із давнього позначення кількості перевезених амфор з вином. Якщо дивитися на нього згори вниз, він і справді нагадує глечик з вузьким горлечком. 

Українці називають цей символ «равликом» або «собачкою», але має він безліч інших імен (дивись картинку).

З книги Тетяни Щербаченко «Як не заблукати в Павутині» http://www.starlev.com.ua/index.php?page=1&cid=164&pid=150&m=9

Ілюстрація Дмитра Кузьменка

Тест: КОХАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Як українці знаходили собі пару й одружувалися 100 років тому? Хочете дізнатись -пройдіть тест )

Розпочати!

“Маланка-фест” (наживо)

У Чернівцях розпочався фольклорно-етнографічний фестиваль «Маланка-фест».

Трансляцію наживо можна переглянути на телеканалі «Чернівці»

Джерело

"Маланка-2018": в Чернівцях пишно святкують відкриття яскравого карнавалу

Сьогодні у Чернівцях розпочався традиційний барвистий і яскравий карнавал "Маланка-фест", куди з'їхалися гості з усієї України. Про це повідомляє "Погляд" та Molbuk.ua, а також опубліковано безліч фотографій фестивалю і казкових-фольклорних героїв, в яких переодягалися учасники.

У цьому році в фестивалі беруть участь 50 колективів з усієї Чернівецької області. Колективи "маланкарів" протягом дня пройдуть центральними вулицями міста. Крім того, вони будуть боротися за три призові номінації - 50, 30 і 20 000 гривень.

Серед колективів "маланкарів" - Олімпійські боги, Чагорське плем'я, команда "Скубі-Ду", клоуни, козаки і багато інших.

Фестиваль "Маланка" в Чернівцях засновано в 2011 році туристичною громадською організацією "Палітра Буковини". Основна ідея фестивалю - презентація Чернівецької області як краю різнобарвного в етнічному відношенні, регіону в якому збережені традиції народних свят, зокрема традиції маланок. Оскільки серед традиційних свят новорічної обрядовості на Буковині у зимовому циклі особливо виділяється традиція "маланкування". Фестиваль "Маланка" в Чернівцях - це унікальний карнавал, на якому представлена українська, бессарабська, гуцульська, молдавська, румунська маланка, традиції яких збережені на Буковині.

Джерело

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки!

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік.

До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий. В Україні переддень Нового року й називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, — щедрувальниками, а віншувальні пісні — щедрівками. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році. 13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.

Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят — від Святвечора до Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.

Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. Щодо специфіки страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Цікавим був ритуал залякування садових дерев. Якщо яблуня, груша, слива чи інше дерево не родило протягом кількох років, господар брав сокиру, постукував обухом по стовбуру і тричі промовляв: «Уродиш — не зрубаю, а не вродиш — зрубаю!». Дерево, злякавшись, повинно було влітку рясно вродити. Бувало, що просто підходили до дерева і просили: «Роди, Боже, так рясно, як на небі зорі, і так красно, як у небі ясно!» Якщо ж усі дерева були родючі, тоді хазяїн просто брав солом’яні перевесла і перев’язував ними стовбури, щоб гусінь не чіплялася. Солому не знімали до весни, і вона справді захищала дерева від плодожерки. Щоб позбутися на наступний рік бур’янів, рослинних хвороб, гусені, медведки, хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч.

Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли «забрати достаток із господарства, де брали позичку». Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: «Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом». Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.

Зі святом!!

13 січня діти щедрують! Повторимо щедрівку!

Джерело

Найкращі посівалки для дітей

Зранку 14 січня, у перший день Старого Нового року та на свято Василя Великого, в Україні з давніх-давен ходять посівальники, які з порога засівають дім зерном, що символізує родючість і достаток. Ось українські посівалки, які мусять вивчити ваші діти, щоб зберегти споконвічні традиції!

І якщо щедрувати на Старий Новий рік 13 січня ходять тільки дівчата, то вже наступного дня посівати мають лише хлопці. При цьому вважалося, якщо 14 січня першою поріг будинку переступить дівчина, – це недобрий знак. Саме хлопчик має першим увійти до оселі та впустити у дім щастя, радість і мир.

Нині ж посівають всі: і хлопчики, і дівчатка. Пропонуємо вам разом з дітьми вивчити гарні посівалки українською мовою! 

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!!!

Нехай із першою зіркою Святого вечора у ваші домівки прийде щастя! У це світле свято хочеться побажати миру і спокою в кожному домі, добра, взаєморозуміння, достатку, любові, щастя, душевної рівноваги, успіхів у всіх починаннях, побільше радості, міцного здоров'я та всіх благ! Нехай справдяться усі очікування і збудуться найзаповітніші мрії! 

Смачної куті!

Святвечір!

Святвечір – за народним календарем 6 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята.

Святий вечір, Святвечір, Вілія, Багата кутя —- передріздвяний день і вечір, велике свято (6 січня). Воно припадало на останній день Пилипівського посту, тому готували виключно пісні страви.

Родина вставала вдосвіта, мати змивала недроблену крупу (на Правобережжі переважала пшенична, а на Лівобережжі — ячна) і ставила у піч. Дехто для цієї страви, а це неодмінно була кутя, припасав непочатий (зовсім новий, лише випарений окропом) горщик. Діти лущили й подрібнювали горіхи, терли в макітрі макогоном мак. Батько готував ситу: розминав у мисці медові стільники та заливав їх крутим окропом (тільки-но знятим з вогню). Від гарячої води віск розплавлявся і спливав. Якщо вода була недостатньо гарячою, то додатково вкладали розігрітий на вогні в печі камінь. Тоді вода закипала прямо в посудині. Після охолодження віск із поверхні води збирали, а одержаною ситою потім заправляли кутю.

“Кутя й узвар ще зранку займали почесне місце на столі під образами — на покуті. Стіл посипали чистим сіном, на нього клали чистий настільник-скатертину, потім вишиваного рушника (часом із вишитим текстом: «Христос народився — восславим Його!», «Христос ся рождає — славімо його!»). Хлопчик із родини або сам господар, надівши рукавиці (не голими руками!), брав миску чи горщик з кутею і відносив на стіл. Слідом бігли діти, квокчучи: «Кво-кво-квок!», щоб майбутнього року добре велися курчата. Хазяїн же примовляв: «Скільки в цьому горшку кутенят, стільки щоб я мав телят і ягнят, курчат і поросят, гусят і каченят!». Говорячи: «Іди, кутя, на покутя, а узвар — на базар!», хазяйка відразу накривала кутю трьома круглими калачами або книшами до вечері.

У цей день не снідали й не обідали, годували лише малих дітей. Біля куті ставили узвар у глечику й груші з нього, викладені в миску хвостиками догори, щоб було зручно брати. Там же, на столі, ставили дідуха (діда, сніп, коляду). Це був майстерно вив’язаний житній або вівсяний сніп, прибраний різнобарвними стрічками, цукерками, паперовими квітами, кетягами калини — попередник новорічної ялинки. У народній свідомості він символізує продовження роду (про це свідчить зокрема його назва), примноження достатку. Зерно тут має такий самий зміст, що й у весільній обрядовості (посівання молодих, підсипання під коровай), і в новорічних обрядах (посипання хати). Діти притрушували долівку чи підлогу соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо це віщувало добробут.

6 січня увесь день до вечора, тобто власне до Святої вечері, вважався буденним. Жінки й дівчата, навіть малі дівчатка після приготування вечері на сьогодні й обіду на другий день, на Різдво, прибирали в хаті, щоб вона стала ошатною, затишною та святковою. Чоловіки й хлопці, закінчивши чоловічу роботу, приходили до хати, щоб зустріти свято всією родиною. Запалювали лампадку, курили в хаті ладаном, молилися разом.

Вечеряти сідали аж тоді, коли на небі сходила перша зірка — символ народження Сина Божого. На Багату кутю сім’я по-можливості збиралася разом. Для тих же, хто був на цю пору в дорозі (у чумаках, у солдатах чи то відсутній з іншої причини), клали ложку, створюючи ефект присутності. Якщо минулого року помер хтось із родичів, то ложку клали і для нього. Як пили чарку, то згадували всіх членів родини, в тому числі відсутніх, навіть наймитів. Але, як правило, на Святвечір зовсім не вживали міцних напоїв, горілка з’являлася на святковому столі тільки наступного дня — на Різдво. І не ходили в гості цього вечора. Це було суто сімейне свято. Проте якщо зненацька хтось нагодився у гості: якийсь подорожній, прочанин, чумак чи ін., його запрошували до столу. Вірили, що нежданий гість принесе в дім добробут і щастя.

Починали вечерю із запалення воскової свічки й молитви за всіх живих і мертвих. Потім, набравши в ложку куті, господар підходив до вікна чи до дверей і гукав тричі: «Морозе-Морозе, йди до нас куті їсти!». Мороз, звичайно ж, не відзивався, і тоді господар завершував промову: «А як не йдеш, то й не йди на наші жито-пшеницю, всяку пашницю, не морозь нам ні теляти, ні ягняти, ні поросяти, ані малого дитяти».

Дівчата, узявши першу ложку куті в рот, не ковтали одразу, а прислухалися. Якщо звідкись долинав будь-який шум (гавкав собака, нявчав кіт, когось гукали тощо), з того кутка села дівчина могла чекати старостів.

Останню ложку куті господар різко підкидав догори. Якщо до стелі прилипало кілька зернин, то слід було сподіватися на гарний мед. Це віщувало, що добре роїтимуться бджоли.

До Святої вечері готували дванадцять страв на честь дванадцяти апостолів чи місяців у році. Можливо, саме через чисельність страв Святу вечерю називали «Багатою кутею»; а можливо, назва ця збереглася ще з часів дохристиянського святкування зимового сонцестояння, коли вечеря не була обмежена постом.

Свято наближається: добірка найгарніших колядок, віншувань, та щедрівок (відео)

Ось зовсім скоро настане цей магічний час, коли у кожному домі буде лунати спів, а по вулицях ходитимуть колядники, а згодом щедрівники. Якщо хочете долучитись до них, то поспішайте вивчити найгарніші колядки і щедрівки.

Прекрасна нагода або оновити в пам'яті ці традиції, або ж дізнатися про них :) 

Добірку дивіться тут.

З Новим роком!!!

І нехай у 2018 році буде менше «йолок», а більше мелодійної української - у кав'ярнях, на телебаченні, у таксі й на книжкових поличках... Усюди! ;)

Джерело

Як вчителю максимально відпочити під час свят: 12 підказок психоаналітика

Психоаналітик Олена Гридасова підкреслює: найцінніший інструмент учителя та ресурс його учнів — він сам. Отож варто використати ці поради, щоб свята стали відпочинком, а не гамірними виснажливими днями. Скористайтеся порадами, викладеними тут.

Повторення для засвоєння.

Джерело

Вирішили завчасно вам нагадати, як підписувати листівки!

Друзі, напередодні Нового року дозвольте нагадати:

Мовознавці радять уникати невластивих українській мові активних дієприкметників теперішнього часу, які закінчуються на -ачий, -ячий, учий, -ючий (бачачий, спляча, слабнучий, наступаючий).

Новий рік ні на кого не наступає, а приходить або настає.

Крім того, українці традиційно вітали один одного напередодні свят привітаннями без додаткової ознаки «прийдешній», «майбутній» тощо. Використання подібних слів у привітаннях – це спроба замінити російське «наступаючий». Але навіщо? Не варто перекладати кожне слово окремо, оскільки в нас є свої традиційні привітання. 

Тож, якщо хочете привітати своїх рідних, друзів і колег з наближенням свята, використовуйте такі варіанти:

Щасливого Нового року!

Щастя тобі в Новому році!

Хай щастить Вам у Новому році!

Веселих свят!

З Різдвом Христовим!

І повірте, усі зрозуміють, що ви маєте на увазі прийдешні свята, а не попередні. :)

Джерело

10 порад молодому вчителю

Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. У школі обов'язково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.

Порада перша: не вважай школу місцем, не зовсім гідним застосування твоїх видатних здібностей, місцем, куди тебе як би заслали. Школа не має потреби у твоїй полегкості. Так, вона тебе чекає, і, можна сказати, з розкритими обіймами, вона хоче, щоб ти в ній був, але в неї є достоїнство. І це достоїнство - діти. Тому не треба дивитись на школу спогорда, не треба робити їй послугу. 

Так що відразу орієнтуйся на школу й саме з нею пов'язуй свої честолюбні мрії. Тим більше що хороший учитель краще посереднього поета чи актора. Справа не в тому, яка професія, а в тому, наскільки вона тобі підходить. А ось у цьому варто розібратись. Але не можна розібратись на бігу. Треба попрацювати з повною віддачею, треба викластись. І для цього треба вважати школу своєю справою, а не чужою, куди ти потрапив випадково. Розібратись - це значить зрозуміти, чи до душі тобі праця вчителя. Ось ти й постарайся зрозуміти, твоя це справа чи дядька. Але не квапся з висновками. 

Далі вникни в мою другу пораду. Знайди себе, свій образ. Учитель індивідуальний, інакше не може бути й мови про творчість. Це не виключає наслідування, особливо спочатку. Навпаки, придивляйся до майстрів. Бери на озброєння те, що тобі здається твоїм, що тобі до вподоби. Не треба розуміти творчість як винахід пороху. Педагогіка існує стільки, скільки існує світ. Прийоми та знахідки не вмирають із майстром, вони передаються його учням і послідовникам. Але кожний справжній учитель, навіть переймаючи, залишається собою. Як же розпізнати, що в тобі твоє, а що - чуже? Краще тебе самого цього ніхто не знає. Звичайно, треба прислухатись до думок, у тому числі і критичних. Але якщо в тебе не буде внутрішнього відчуття істини, ти будеш не вчитель, а «чого бажаєте?». Це інша крайність, на противагу зарозумілості. 

І потім, хто сказав, що вчитель створює свій образ раз і назавжди? Маяковський писав про художника Келіне: «Кращий учитель. Твердий. Мінливий». Образ - не схема, а жива особа. У будь-якому випадку він має бути твоїм і він мусить бути живим, а не маскою. 

Порада третя: не замикайся у своєму вчителюванні. Якщо вчитель - тільки вчитель, це нудно. Грай на гітарі, співай, пиши вірші, грай у волейбол, ходи в гори, збирай марки, бувай у театрі та на виставках. Розширюй коло друзів і знайомих. Спілкуйся з найрізноманітнішими людьми. Люби життя в різних його проявах. Ти повинен бути цікавим дітям, але це не вийде, якщо ти зосередишся тільки на самому собі. Крім обов'язкової програми в тебе, як у майстра-фігуриста, повинна бути чудова довільна програма. 

І знову ж, треба пам'ятати, що всі прояви особистості індивідуальні. Не треба штучно культивувати в собі якості, що тобі не притаманні. Універсальність не обов'язкова. Не треба писати віршів, якщо в тебе немає здібностей. А найголовніше тебе мусять цікавити люди. Не виключай спілкування зі свого життя. Інакше засохнеш, як зламана гілка. 

Захопленість, багатобічний інтерес потрібні вчителю не просто так, самі по собі, а у зв'язку з особливістю його професії. Не даремно про вчителя кажуть, що він і швець, і жнець, і на дуді грець. 

Тому моя четверта порада: пам'ятай про комплексний характер учительської праці. Усе має значення, усе потрібне: й ерудиція, і методика, і позакласна робота, і психологія спілкування, і любов до дітей, і дисципліна. Не треба це розділяти, це все взаємозалежне. І якщо ми говоримо про це окремо, те це чисто умовно. Поміть: будь-яка розповідь про школу, епізод, навіть анекдот має в собі комплекс учительських якостей. Інакше виходить безглуздо, смішно або навіть гірше того - непрофесійно. 

Ти можеш заперечити, що тобі відомі вчителі, які добре знають свій предмет, але не володіють методикою, або такі, котрі тільки дають уроки, а після дзвінка їх як корова язиком злизала, або такі, в яких діти стоять на головах, а вони репетують на них і ображаються. Так, я теж таких знаю. І раджу тобі пам'ятати, щоб ти таким не був, що вони нещасливі, так само як і їхні учні. 

Я би з радістю сформулював свою п'яту пораду так: будь щасливим. Правда, це більше схоже на побажання, ніж на пораду. Тоді я скажу так: будь оптимістом! Вір! Жахливо, коли вчитель не бачить нічого хорошого ані в сьогоденні, ані в майбутньому. Створюй плани, нехай іноді нездійсненні, але конструктивні. 

У житті кожному буває важко й гірко, у кожного трапляється нещастя й горе. І вранці, буває, не хочеться вставати та йти до школи. І навіть діти часом так набридають... Але треба себе переборювати. Життя - це подолання важких і навіть критичних ситуацій. 

Так, ми іноді йдемо на різного роду компроміси, і це не суперечить тому, що я тільки що сказав. Це апеляція до розуму. Безкомпромісність - це впертість і невміння мислити перспективно. Але мета все одно повинна бути. І не тільки мета уроку, і не стільки мета уроку, скільки мета всього твого вчителювання. 

Діти не повинні бачити в тобі невдахи. Невдах не люблять. Навіть якщо щось не буде виходити, усіма силами руйнуй можливе враження, що в тебе не виходить узагалі. Усередині в тебе, дорогий мій, повинно бути все чітко й упевнено. 

Шоста порада: може видатись банальною: будь чесним і правдивим. «Подумаєш, - скажеш ти, - я сам це учням щодня кажу». І дарма. Щодня це казати не треба. Сказав один раз, і вистачить. Але так, щоб діти тобі повірили. Діти дуже високо цінують чесність. «Так нечесно», - це вкрай негативна оцінка. Хоча суцільно і всюди вони хитруни та брехуни. Скажу відверто: я теж іноді брешу. Не обманюю принципово, а так... прибріхую для красоти. 

Порада сьома: теж не нова: цінуй гумор у спілкуванні з учнями. Якщо ти сам, як кажуть, не блищиш дотепністю, цінуй гумор в інших. Не бійся смішного, не бійся бути смішним сам: бувають зовсім безневинні й необразливі смішні ситуації. Інша справа, якщо над тобою сміються постійно, якщо ти взагалі смішний - це все!.. 

Не треба дивитись на гумор, як на прийом. Усе, у тому числі й гумор, повинно бути природно й доречно. Деякі вчителі сердяться, коли діти сміються. Навіть виганяють їх із класу. І дарма. Будь-якою ситуацією на уроці, у тому числі і смішною, учитель має володіти. І якщо вчитель сказав: «Посміялися, і вистачить», клас повинен підкоритись. Треба пам'ятати й те, що сміх може боляче ранити. Він, як казав Маяковський, - грізна зброя. Тому треба знати межу, бути обережним і тактовним. 

Порада восьма: будь природним, не прикидайся, не намагайся здаватись розумніше та краще, ніж ти є. Даремно: діти тебе все одно розкусять. Часто вчителя порівнюють з актором, і в цьому є свій резон. Але вже якщо ти граєш роль, нехай вона буде твоєю. Грай себе. І не перегравай! Подібність між учителем та актором полягає, можливо, у тому, що і той і інший виходять на аудиторію, на публіку. Якщо між акторами та глядацьким залом не встановлюється невидимий контакт, спектакль провалюється. Так і у класі. Деякі кричать і стукають кулаком по столу, а дітям не страшно. Інші говорять тихо й дивляться вбік, але якесь чаклунство заворожує дітей, і вони не зводять з учителя очей. Це феномен учительського гіпнозу, такого, утім, тендітного, але солодкого. 

Більше за все я не люблю, коли вчитель на уроці не говорить, а декламує чи виступає. Він - начебто вже й не він, а хтось інший, за його поняттями, краще того, яким він є насправді, а насправді - гірше, тому що штучніше. Він прикидається, і це всім зрозуміло. Тим часом романтики, захоплені вчителі не обов'язково говорять із пафосом. Справжніх крил, що підносять їх над повсякденністю, часом нікому не видно, і зовні людина виглядає зовсім звичайною. Але в цих людях є щось дитяче, вони й поводяться іноді майже як діти. 

Порада дев'ята: виникає з восьмої: не уявляй про себе більше того, що ти є насправді. Знай собі ціну й будь скромним, не втрачаючи достоїнства. Не треба здаватись, треба бути. 

Не бійся честолюбства і не слухай ханжей і бездарних заздрісників. Але честолюбство мусить бути всередині, демонструвати його непристойно. Честолюбство, усе-таки, відіграє допоміжну роль як стимулятор справи. Головне - справа. Це - твоє кредо, запам'ятай! Ти ж завжди на очах, тим більше в дітей, які все бачать і все зауважують. Від їхнього уважного погляду не вислизає нічого! І ти не думай, що думкою дітей, їхнім ставленням можна зневажати. Тому що вони і є твої головні цінителі та судді, вони, а не начальство, і навіть не твої колеги та друзі. 

Якщо не марнославство, то що ж повинно бути в основі твого життя та роботи? Твоя громадська позиція. І моя остання, десята порада: знайди її. Я кажу «знайди», але, можливо, вона в тебе вже є, ця позиція. Можливо... Але вона формується, стабілізується та кристалізується у справі. Міркувати про політику, про патріотизм, про інтернаціоналізм усі майстри. Але не поповнюй і так численні ряди «пікейних жилетів». Пам'ятай, що в тебе є діти, і ця позиція потрібна їм. 

Громадська позиція насамперед - моральна. Запам'ятай: які би прекрасні підручники ми не видавали, які б чудові програми не складали, справжній провідник громадської ідеї - ти. І від тебе залежить, чи дійде ця ідея до розуму й серця учня в цілості та чистоті чи буде так хитромудро перевернена й перекручена, що результат виявиться прямо протилежним. 

І, нарешті, останнє: не сприймай ці поради як якусь подобу скрижалей чи безапеляційного проголошення непорушних істин. Я не оракул. Абсолютних правил, придатних на всі випадки життя, не знаю. Думай сам! 

Автор: (С. Богуславський)

------------------------------------------

Освітній портал - SUPER.UROK-UA.com